У першій половині крейдяного періоду (67—135 млн років тому) голонасінні рослини почали поступатись квітковим, що виявилися більш пристосованими до мінливих умов середовища. У нашому Ботанічному саду рослини цієї групи з найбільш архаїчними рисами будови представлені магноліями (Magnolia L). Нині відомо близько 240 вічнозелених і листопадних видів та різновидів, поширених у тропіках і субтропіках Азії та Америки. Деякі з них зустрічаються у вологих лісах країн з помірним кліматом. Найбільше магнолій - 40% всіх магнолій на планеті, зростає у природних умовах в Південно-Східному Китаї. Високі декоративні ознаки магнолій обумовлюють їх інтродукцію. В культурі за межами природного ареалу вони відомі вже більше 300 років.

Рід магнолія (Magnolia L.) – один із найдавніших родів покритонасінних. Відбитки листків, плодів, насіння, квіток магнолієвих відомі із ценоманських відкладень у Європі та Східній Америці. Палеонтологічні знахідки свідчать про поширення давніх представників роду в крейдяному та третинному періодах по всій північній півкулі до сучасних арктичних областей. Їхні викопні залишки знайдені в північних лісах Європи, Східної та Північної Америки, на Алясці, в Гренландії, на Шпіцбергені, на теренах України – в палеоцені Путивля. Магнолії належать до найдревніших квіткових рослин. Навіть сучасні представники роду мають деякі примітивні морфологічні ознаки. Це дерева або кущі з черговими простими суцільнокраїми перистими гладенькими шкірястими листками, з примітивною будовою продихового апарату, у деяких видів з дуже примітивним стробілоїдним типом квітки, стрічкоподібною будовою тичинок, плодолистками, ентомофільним запиленням, великим насінням з маленьким зародком та великим ендоспермом, добре розвинутою спермодермою та найпримітивнішим великим шишкоподібним плодом, який складається з великих багатонасіннєвих листянок.

Обширність районів зростання магнолій у крейдяному та третинному періодах зумовлена набутою на ранніх етапах еволюції високою пристосованістю рослин, які на сьогодні вирощуються в різних мінливих умовах середовища, навіть у гірських тропічних лісах.

Після льодовикового періоду та зміни клімату Землі природний ареал магнолій скоротився та локалізувався у двох областях земної кулі – Східній Азії і Гімалаях, та у Північній і Центральній Америці. Особливості розселення магнолій у природі та в культурі свідчать про те, що їхній екологічний потенціал не вичерпується природними умовами сучасного існування. А в реагуванні рослин на середовище відображується історія їхньої еволюції.

Актуальність вивчення та поширення листопадних магнолій зумовлена інтересом до їхньої філогенії, а також збереження та практичного використання рослин з високими декоративними якостями.

У Києві інтродукція листопадних магнолій проводилася на початку ХХ ст. – з 1905 року. У 1925 р. О.В. Фомін у статті "Наслідки акліматизаційних спроб у Київському саду" писав, що Magnolia denudata Lam. у 20-річному віці щорічно квітує, якщо її укрити на зиму. М.В. Дубовик проводив велику роботу з інтродукції деревних порід. У своїх працях він рекомендує листопадні магнолії як найефектніший елемент в оформленні парків та пропонує вводити магнолії у зелену зону міст. У 1938 р. у путівнику "Київський Ботанічний сад ім. О.В. Фоміна" була опублікована фотографія квітуючої магнолії, яку у 1930 р. саджанцем завезли з Німеччини. Зараз Magnolia x soulangiana 'Alexandrina' 82 років, росте вона великим кущем заввишки 4,5 м, з діаметром крони 4,5 м. Вона щороку рясно квітує без укриття на зиму. Квітки келихоподібні, ніжно-рожеві, з пурпуровими стрічками до 3/4 пелюсток, 10–12 см у діаметрі, з приємним запахом. Це одна із перших магнолій у Києві. Вона визначена як пам'ятка охорони природи місцевого значення.

З розсадників Угорщини, Німеччини магнолії поширювалися у Західній та Східній Європі. У 1948 р. із Берліна була завезена Magnolia x soulangiana 'Lennei'. Нині це 64-річний великий кущ заввишки 5,7 м з діаметром крони 8 х 8 м. Він щороку рясно цвіте наприкінці квітня – на початку травня. Квітки пурпурово-рожеві, чашоподібні, до 15 см у діаметрі, запашні. Плодоносить рясно в листопаді, плоди видовжено-овальні рожево-пурпурові, завдовжки до 20 см. Велике насіння, в червоній оболонці, має схожість 90 %. Саджанці міцні, гарно ростуть та мають великі квітки з різноманітним забарвленням. Із покоління цієї магнолії в Ботсаду відібрані декоративні форми магнолії Суланжа

У першій половині крейдяного періоду (67—135 млн років тому) голонасінні рослини почали поступатись квітковим, що виявилися більш пристосованими до мінливих умов середовища. У нашому Ботанічному саду рослини цієї групи з найбільш архаїчними рисами будови представлені магноліями (Magnolia L). Нині відомо близько 240 вічнозелених і листопадних видів та різновидів, поширених у тропіках і субтропіках Азії та Америки. Деякі з них зустрічаються у вологих лісах країн з помірним кліматом. Найбільше магнолій - 40% всіх магнолій на планеті, зростає у природних умовах в Південно-Східному Китаї. Високі декоративні ознаки магнолій обумовлюють їх інтродукцію. В культурі за межами природного ареалу вони відомі вже більше 300 років.

Рід магнолія (Magnolia L.) – один із найдавніших родів покритонасінних. Відбитки листків, плодів, насіння, квіток магнолієвих відомі із ценоманських відкладень у Європі та Східній Америці. Палеонтологічні знахідки свідчать про поширення давніх представників роду в крейдяному та третинному періодах по всій північній півкулі до сучасних арктичних областей. Їхні викопні залишки знайдені в північних лісах Європи, Східної та Північної Америки, на Алясці, в Гренландії, на Шпіцбергені, на теренах України – в палеоцені Путивля. Магнолії належать до найдревніших квіткових рослин. Навіть сучасні представники роду мають деякі примітивні морфологічні ознаки. Це дерева або кущі з черговими простими суцільнокраїми перистими гладенькими шкірястими листками, з примітивною будовою продихового апарату, у деяких видів з дуже примітивним стробілоїдним типом квітки, стрічкоподібною будовою тичинок, плодолистками, ентомофільним запиленням, великим насінням з маленьким зародком та великим ендоспермом, добре розвинутою спермодермою та найпримітивнішим великим шишкоподібним плодом, який складається з великих багатонасіннєвих листянок.

Обширність районів зростання магнолій у крейдяному та третинному періодах зумовлена набутою на ранніх етапах еволюції високою пристосованістю рослин, які на сьогодні вирощуються в різних мінливих умовах середовища, навіть у гірських тропічних лісах.

Після льодовикового періоду та зміни клімату Землі природний ареал магнолій скоротився та локалізувався у двох областях земної кулі – Східній Азії і Гімалаях, та у Північній і Центральній Америці. Особливості розселення магнолій у природі та в культурі свідчать про те, що їхній екологічний потенціал не вичерпується природними умовами сучасного існування. А в реагуванні рослин на середовище відображується історія їхньої еволюції.

Актуальність вивчення та поширення листопадних магнолій зумовлена інтересом до їхньої філогенії, а також збереження та практичного використання рослин з високими декоративними якостями.

У Києві інтродукція листопадних магнолій проводилася на початку ХХ ст. – з 1905 року. У 1925 р. О.В. Фомін у статті "Наслідки акліматизаційних спроб у Київському саду" писав, що Magnolia denudata Lam. у 20-річному віці щорічно квітує, якщо її укрити на зиму. М.В. Дубовик проводив велику роботу з інтродукції деревних порід. У своїх працях він рекомендує листопадні магнолії як найефектніший елемент в оформленні парків та пропонує вводити магнолії у зелену зону міст. У 1938 р. у путівнику "Київський Ботанічний сад ім. О.В. Фоміна" була опублікована фотографія квітуючої магнолії, яку у 1930 р. саджанцем завезли з Німеччини. Зараз Magnolia x soulangiana 'Alexandrina' 82 років, росте вона великим кущем заввишки 4,5 м, з діаметром крони 4,5 м. Вона щороку рясно квітує без укриття на зиму. Квітки келихоподібні, ніжно-рожеві, з пурпуровими стрічками до 3/4 пелюсток, 10–12 см у діаметрі, з приємним запахом. Це одна із перших магнолій у Києві. Вона визначена як пам'ятка охорони природи місцевого значення.

З розсадників Угорщини, Німеччини магнолії поширювалися у Західній та Східній Європі. У 1948 р. із Берліна була завезена Magnolia x soulangiana 'Lennei'. Нині це 64-річний великий кущ заввишки 5,7 м з діаметром крони 8 х 8 м. Він щороку рясно цвіте наприкінці квітня – на початку травня. Квітки пурпурово-рожеві, чашоподібні, до 15 см у діаметрі, запашні. Плодоносить рясно в листопаді, плоди видовжено-овальні рожево-пурпурові, завдовжки до 20 см. Велике насіння, в червоній оболонці, має схожість 90 %. Саджанці міцні, гарно ростуть та мають великі квітки з різноманітним забарвленням. Із покоління цієї магнолії в Ботсаду відібрані декоративні форми магнолії Суланжа

Наші послуги

Послуги

Наші контакти


Телефон:

Факс:

+38 (044) 234 60 56

+38 (044) 239 31 90

Email: botsad_fomin@ukr.net
Адреса: вул. С. Петлюри, 1,
м. Київ, 01032
Ми в соцмережах

Наші партнери

  • Tulipes Sauvages
    Association’s

  • The European Dry
    Grassland Group (EDGG)
  • Botanic Gardens
    Conservation International
  • PLANTA EUROPA
  • Інституту ботаніки
    ім. М.Г. Холодного НАНУ
  • Національний ботанічний сад
    ім.М.М.Гришка НАН України
  • Arterium
  • Київський національний університет
    імені Тараса Шевченка